АЛЕКСЕЙ КОСАТЫЙ

     Художник, який не лякається казати правду. Стаття А.Дороша Жуль Ренар, французький письменник рубежу 19-20 століть, епохи , коли все більша кількість діячів культури починала усвідомлювати абсурдність багатьох людських починань, дуже влучно зауважив : "Іронія не засушує, вона лише спалює бур'яни..." Це його спостереження анітрохи не втратило своєї актуальності до сьогодні, особливо в Україні, де спостерігаємо тотальну комерціалізацію мистецтва. Навіть у такому, колись потужному осередку критичної думки, як Львів, можна перерахувати на пальцях дослівно однієї руки авторів, які у своїй творчості уділяють місце соціальним протестом. Одним з небагатьох творців, які належать до цієї когорти, є і Олекса Косатий ( народився 1974 р. в Тернополі ). Вже з дати народження можна зробити висновок, що як громадянин, формувався він у вельми непростий час, коли унітарна система, вступивши у період кризи, всіляко намагалася модернізуватися, або проіснувати й надалі. У якійсь мірі це їй, навіть, удалося, однак конвульсії скидання давньої шкіри, які прибирали назви "гласність", "відкритість на світ" і т.п. в неабиякій мірі вплинули на світогляд юнака саме у такому віці, коли все нове й незвичайне свідомість всотує, як суха губка воду. Другим позитивним фактором у формуванні Косатого-живописця стало, як це не парадоксально, підступання до високого мистецтва не з традиційної (художня школа, мистецьке училище, Академія мистецтв) сторони. Дорогу до пензля він почав з вельми прозаїчної позиції ( як, зрештою, і Шевченко у Ширяєва - "майстра малярних і декораційних робіт" ) - Профтехучилища № 64 у Львові, яке готує саме "майстрів декораційних робіт", а по-просту - малярів-альфрейників. Щоправда, закінчив училище з відзнакою, отже, якщо не обдарування, то старанність прорізалася вже на цьому етапі. Далі - знову хід нетрадиційний - архітектурний факультет Львівської політехніки. Щоправда, перед вступом до ВУЗ-у майбутній митець пройшов підготовку у Ореста Косара, доволі відомого у Львові живописця, від якого й почерпнув досить лапідарну манеру живопису. Архітектурні студії не засушили живості безпосереднього сприймання світу. Тут знову нарошується аналогія з німецькими експресіоністами початку 20-го століття з Дрезденської групи "Міст" ( Е. Кірхнер, Е. Гекель, К. Шмідт-Роттлюф і ін.), які були малюючими архітекторами, але, тим не менше, стали авторами цілої низки полотен, які увійшли до скарбниці світового мистецтва авангарду, бо саме в їх інтерпретації вперше людські емоції досягли максимально можливого жару. Однак, виразно усвідомлюючи, що на жонглюванні самими емоціями тривалий час протриматися, майже, не можливо, О.Косатий приступає до методичного освоєння довколишності й побудови власного "Я" у мистецтві. Для цього він з чисто ремісницькою (як учили) солідністю ставить розмаїті натюрморти, у яких педантично розв'язує всі технічні проблеми, що постають при духовному самовдосконаленні - уточнює володіння композицією, колоритом, фактурою поверхні твору, і т.п.Але дійсність владно відволікає від чисто умоглядних проблем. 1991 рік - це не лише час вступу О.косатого до вищого учбового закладу, а й момент руйнування однієї з великих імперій планети, наслідків чого ми і донині повністю не в силах оцінити. Однак, зовсім очевидною і вповні прогнозованою є реакція на такий перебіг подій молодих людей та їх участь у них. Але витримка не зрадила О.Косатому й тут: допіру на останньому курсі навчання він вирішує прийняти участь в художній виставці, але, одразу в неабиякій - до 5-ої річнці проголошення України. І в наступні роки ця дата є однією з точок відліку для експонування О.Косатим своїх полотен. Звичайно, митець приймає участі і в інших експозиціях у Києві, Донецьку, але визначившись у соціальній тематиці ("мистецьке ім'я" виникло, майже, відразу - щасливий випадок!), О.Косатий вже дуже не радо відступає від своїх алегорій, хоч це доволі часто викликає відверте роздратування у місцевих, та й столичних, функціонерів від культури. Й це при тому, що далеко не усі полотна О.Косатого мають якийсь викривальний зміст. Зовсім ні. Він бичує не якийсь там конкретні зловживання, як це робили, наприклад, російські передвижники, а просто звертає увагу глядача на загально людські слабості, але робить це на стільки виразисто, що ті, у кого "масло на тімені" безпомилково вловлюють свою причетність до сюжетів О.Косатого і, ясна річ дратуються.Відразу треба застерегтися, що далеко не у всіх полотнах митець займає позицію звинувача. Багато його композицій - "Поцілунок" 1999 рік, "Зорі" 1999 рік, "Розмова" 1999 рік, "Митець" 2001 рік, мають умиротворено-споглядальний характер, у них автор підносить до художнього узагальнення щоденні моменти життя, не вдаючись до жодних загострень У формальному відношенні О.Косатий надає перевагу врівноваженим класичним композиційним побудовам. Щоправда, коли йому потрібно затаврувати якесь негативне явище ( "Ловці сонця", "Прибити місяць") обидві 2000 рік, "Колодязь", "Під човном", "Дурні" усі 2001 рік, автор знаходить хоч і опробований прийом, але обставляє його такими виразистими подробицями, що персонажі картини втягаються у нестримний колобіг, у якому, неначе, у центрифузі всі негативи випорскуються назовні для загального їх споглядання. При всьому цьому О.Косатого аж ніяк не можна віднести до людиноненависників. Серед його улюблених митців немає ні А.Тулуз-Лотрека, ні Ф. Робса, ні тим паче, В.Хогарта, натомість фігурують О.Ренуар, і П.Сіньяк, оскільки митцю зовсім не чужі й лукаве прижмурення ока й просто добра усмішка. Найліпше, мабуть, до характеризування О.Косатого-митця прикладається фраза Б.Шоу - "Справді, розумна думка завжди іронічна".
 

[о проекте]    [реклама на сайте]    [контакты]